Журналісти
Це люди, для яких Крим — не просто точка на мапі, а місце народження, перших спогадів, слів й болю. Вони розповідають про півострів зсередини — не як об’єкт новин, а як дім, що переживає втрату. Їхні тексти — це спроба повернути реальність у простір, де її витіснили пропагандою.
Акім Галімов — журналіст, який відкриває очі на історію
Авторка: Вікторія Гвоздь
«Я полюбив історію України, тому що виріс у Криму. Крим — це Україна»
Акім Галімов — український журналіст, документаліст і продюсер, який присвятив свою кар'єру правдивому висвітленню історії України. Народився 28 травня 1985 року на Далекому Сході росії в родині кримських та казанських татар, депортованих радянською владою до Узбекистану. У 1994 році родина повернулася до Криму, де Акім провів дитинство та юність.
Освіту здобув у севастопольській філії Московського державного університету, що, за його словами, було частиною кремлівської політики впливу на Крим. Після завершення навчання переїхав до Києва, де вступив до першої в Україні медіашколи — саме з цього почалася його професійна журналістська діяльність.
Галімов працював на телеканалах «Інтер», «Перший національний», а згодом приєднався до команди 1+1 media, де створив низку документальних проєктів, зокрема «Україна. Повернення своєї історії», «Таємниці великих українців», «Рашизм. Історія хвороби». У своїх роботах Галімов викриває імперські міфи та популяризує маловідомі сторінки української історії.
У 2022 році Акім запустив YouTube-канал «Реальна історія», який станом на травень 2025 року налічує понад 720 тис. підписників. Канал став платформою для розповідей про маловідомі сторінки української історії та протидії російській пропаганді.
У 2024 році вийшла його книга «Українські палаци. Відновлення історії. Золота доба», написана у співавторстві з Русланом Шаріповим. У ній йдеться про величні архітектурні пам’ятки України та зусилля, спрямовані на їх відновлення.
Зараз Акім Галімов працює над створенням шкільного підручника з історії України для сьомих класів Нової української школи. Його мета — зробити історію цікавою та доступною для підлітків, використовуючи інтерактивні елементи, зокрема відеоматеріали, що інтегруються через QR-коди.
Діяльність Акіма спрямована на формування національної свідомості та протидію інформаційній агресії. Галімов вважає, що розуміння історії є ключем до майбутнього України.
Лутфіє Зудієва — кримськотатарська правозахисниця та журналістка
Авторка: Софія Дяченко
Лутфіє Зудієва. Фото: Станіслав Юрченко, «Крим.Реалії»
«Я увійшла в журналістику через збіг обставин, коли новини про арешти, затримання, допити на кордонах, тиски та інші негативні події стали з’являтися майже щодня»Лутфіє Зудієва — активістка «Кримської солідарності», журналістка медіа «Ґрати», яка висвітлює порушення прав людей в окупованому Криму. Вона документує переслідування з боку Центру протидії екстримізму в рф, слідкує за судовими засіданнями та розповідає про несправедливість окупаційної влади.
Лутфіє мріяла стати вихователькою, навчати дітей. Вона має освіту філологині та вчительки україської мови. У 2014 році відкрила дитячий центр розвитку «Еліф» у Джанкої, де проводила освітні заходи та активності для дітей. Проте за три місяці після відкриття до центру прийшла російська прокуратура та ФСБ. Зудієва вважає, що вже тоді тиск спричинила її громадська та журналістська діяльність.
Після початку окупації Криму росією Лутфіє не виїхала з півострова, а лишилась та почала займатись правозахисною та журналістською роботою. З 2014 року вона фіксує переслідування кримських татар та українців у Криму, висвітлює судові процеси та бореться з несправедливістю. У 2019 році Лутфіє допомагала знімальній групі документального фільму «Завтра настає вчора», який розповідає про репресії проти кримських татар. Того ж року вона починає співпрацю з медіа «Ґрати», де й надалі висвітлює справи переслідуваних. У вересні 2022 року стаття Лутфіє Зудієвої «Вчинок і кара. Як із тортур і уривків фраз з’явилася справа Нарімана Джеляла про диверсії в Криму» стала фіналісткою премії «Честь професії», яка відзначає українських журналістів та журналісток за високу якість матеріалів та внесок у соціальну сферу.
Протягом своєї діяльності Зудієву неодноразово намагались увʼязнити: у 2019 році — за публікацію у соцмережі, у 2023-му — за «організацію масового перебування громадян у громадських місцях» під будівлею окупаційного суду в ході розгляду апеляцій справи політв’язнів Нарімана Джеляла та Асана й Азіза Ахтемових, яку вона висвітлювала. У 2025 році до її будинку прийшли співробітники окупаційних правоохоронних органів з обшуком. Опісля журналістку знову оштрафували, і знову утримували — а цього року внесли до російського «реєстру іноземних агентів» та вручили застереження про недопустимість проведення мітингів.
Попри криміналізацію незалежної журналістики у Криму, звинувачення та переслідування, Лутфіє Зудієва залишається працювати на півострові та дає можливість нам зануритись в історії тих, хто живе в умовах репресій, аби почути про події з перших вуст.
«Правда про Крим не може бути ув'язнена»:
Ірина Данилович, кримська правозахисниця
Ірина Данилович — медична працівниця, журналістка та громадська активістка з Криму, яка через свою професійну та правозахисну діяльність стала жертвою політичних переслідувань.
Родом із Вітебської області, Ірина ще дитиною переїхала до Криму в 1983 році. Спочатку там вона навчалася в медичному інституті, але через фінансові труднощі була змушена перевестися до Сімферопольського медичного коледжу. Після періоду життя в росії, де працювала в юридичній сфері, Ірина повернулася до України, відновила громадянство та оселилася у Феодосії.
В умовах окупації Криму Ірина все одно не лишилася осторонь проблем медичної галузі. Як голова кримського відділення профспілки «Альянс Лікарів», вона відкрито заявляла про системні недоліки в роботі медичних закладів, захищала права медперсоналу та документувала порушення, що відбувалися на півострові.
Її активна громадянська позиція стала причиною переслідування. Так, у квітні 2022 року Ірину затримали співробітники російських спецслужб. Впродовж тижня її тримали в підвальному приміщенні без офіційного оформлення затримання, піддавали психологічному тиску та допитам із використанням поліграфа. Згодом з'явилося сфабриковане звинувачення у зберіганні вибухівки, нібито знайденої в її особистих речах.
Під час утримання в слідчому ізоляторі Ірина неодноразово повідомляла про фізичний та психологічний тиск. Її скарги ігнорував окупаційний суд, який у грудні 2022 року засудив її до семи років колонії та штрафу в п’ятдесят тисяч рублів. Особливо показовим є той факт, що в матеріалах справи значну частину займали не докази її причетності до знайденої вибухівки, а матеріали її журналістської діяльності.
У березні 2023 року, протестуючи проти нелюдських умов утримання та відсутності належної медичної допомоги, Ірина оголосила голодування. За свідченням батька, стан її здоров'я різко погіршився: вона втратила слух в одному вусі, страждає від постійного головного болю та має проблеми з координацією рухів.
Історія Ірини Данилович є трагічним, але типовим прикладом того, як у Криму під російською окупацією переслідують тих, хто наважується казати правду. Професійна діяльність журналістки і прагнення захищати права людей розцінили як загрозу режиму, а сфабрикована кримінальна справа стала інструментом розправи над нею.
Попри ув'язнення та підірване здоров'я, Ірина Данилович залишається символом опору для багатьох кримчан, які продовжують боротися за свої права в умовах окупації.
Владислав Єсипенко — журналіст, який не зламався
Авторка: Марія Куриляк
Владислав Єсипенко в залі суду. Авторка фото: Віра Крайня
Журналіст, публіцист, громадянин. Владислав Єсипенко — кореспондент «Радіо Свобода», який став символом спротиву під час незаконного утримання росією. Після окупації Криму він розпочав співпрацю з проєктом «Крим.Реалії», створюючи відеорепортажі про життя на півострові, репресії проти кримських татар, знищення культурної спадщини, екологічні проблеми. Він не був професійним журналістом у класичному сенсі — Єсипенко прийшов у цю професію з бізнесу, але швидко став помітним голосом.
Народився у Кривому Розі, але виріс у Криму, вчився в Сімферополі, де здобув філологічну освіту. Певний час працював у рекламній сфері, знімав комерційні відео, але після 2014 року змінив фокус. Журналістика стала для нього способом бути корисним і не мовчати про те, що відбувається на рідній землі.
У 2021 році Єсипенка затримали в Криму — російські силовики інкримінували йому шпигунство нібито на користь українських спецслужб. Його катували, змушували зізнатися на камеру, а досудове слідство проходило з численними порушеннями. У колонії Владислав провів 2 роки й 8 місяців. За цей час він став впізнаваним для правозахисників, журналістських організацій та міжнародних ЗМІ. Його арешт засудили Європейський парламент, ООН, Amnesty International.
Після звільнення внаслідок обміну у 2023 році Єсипенко продовжив публічну діяльність. Він виступає на міжнародних форумах, дає інтерв’ю, розповідає про досвід полону та тортур. Для нього журналістика — це не просто професія, а форма спротиву і доказ того, що навіть в умовах репресій слово може залишатися сильним.
Севгіль Мусаєва — журналістка, яка не дає забути про правду
Авторка: Вікторія Гвоздь
«Це війна за право називати речі своїми іменами»
Севгіль Мусаєва — українська журналістка кримськотатарського походження, головна редакторка онлайн-видання «Українська правда». Її діяльність спрямована на висвітлення правди, боротьбу з дезінформацією та підтримку свободи слова в Україні.
Народилася Севгіль 18 червня 1987 року в місті Джума, Узбекистан, у родині кримських татар, депортованих радянською владою. У 1989 році її родина повернулася до Керчі. З дитинства проявляла інтерес до журналістики: друкувалася в республіканській пресі, була членкинею Малої академії наук та отримувала стипендію Ради міністрів Криму.
Вищу освіту здобула в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2010 році. У 2018–2019 роках була стипендіаткою програми Nieman Foundation for Journalism при Гарвардському університеті.
Професійну діяльність розпочала у 2007 році в агентстві «Економічні новини», згодом працювала в газетах «Дело», «Власть денег» та журналі Forbes Ukraine. У 2013 році заснувала ділове інтернет-видання Hubs, яке висвітлювало події Євромайдану та економічні процеси в країні.
У жовтні 2014 року, після вбивства Павла Шеремета, на запрошення Олени Притули стала головною редакторкою «Української правди». Під її керівництвом видання продовжує слідувати традиціям незалежної журналістики, які заклав Георгій Гонгадзе.
Мусаєва є співініціаторкою громадської ініціативи «КримSOS», спрямованої на інформування про ситуацію в окупованому Криму та підтримку постраждалих. Також вона є співавторкою книги «Мустафа Джемілєв. Незламний», присвяченої лідеру кримськотатарського народу.
У 2022 році Севгіль Мусаєва увійшла до списку 100 найвпливовіших людей світу за версією журналу Time у категорії «Інноватори». Того ж року отримала Міжнародну премію за свободу преси від Комітету захисту журналістів (CPJ).
Діяльність Севгіль поєднує професійну незалежність, громадську активність і глибоку особисту мотивацію — говорити про важливе, навіть коли це небезпечно.
Асан Ахтем. Журналіст, громадський діяч, політв’язень
Асан Ахтем. Фото: Детектор медіа
Асан Ахтем — кримськотатарський журналіст, член команди громадської організації Nefes, колишній редактор газети «Авдет», політично ув’язнений.
Народився 5 грудня 1989 року в Криму. В 2007 році закінчив сімферопольську школу №4, а 2012-го — факультет видавничо-поліграфічної справи у Кримському інституті Української академії друкарства.
З 2015 року працював журналістом, помічником редактора кримськотатарської газети «Авдет». Захоплюється виготовленням шкіряних виробів у національному стилі. Займався культурною діяльністю: організовував шаховий турнір «Алтин Тамга» в Криму, а також учасником громадської організації Nefes, співорганізатором щорічної акції онлайн-диктанту з кримськотатарської мови. Крім того, брав участь у різних акціях, присвячених культурному та громадському життю кримських татар.
3 вересня 2021 року був затриманий ФСБ рф за звинуваченням у нібито підриві газопроводу в селі Перевальному. Під час затримання зазнав побиття, психологічного тиску та катувань електричним струмом у присутності адвоката, якого призначила влада. Зізнання з нього намагались вибити силою.
У вересні 2022 року окупаційним «судом» Криму Асана Ахтема було затримано за звинуваченням у «диверсії» на газопроводі в селі Перевальному.
У березні 2025 року Ахтемова перевезли з Володимирського централу до колонії в Архангельській області. Під час перевезення у нього значно погіршився стан здоров’я.
Станом на травень 2025 року кримськотатарський журналіст продовжує відбувати 15-річний термін ув’язнення в колонії суворого режиму №5 міста Коряжма Архангельської області рф.
Сьогодні за Асана Ахтема стоять правозахисні організації, журналістські спільноти та громадськість. Його ім’я включене до списків українських та міжнародних політв’язнів. Кампанії на його підтримку проводять «КримSOS», ZMINA, Let My People Go та інші. Люди надсилають йому листи, беруть участь у флешмобах та інформаційних кампаніях, щоб зберегти увагу до його справи.
Олексій Бессарабов — журналіст, аналітик, офіцер запасу ВМС України
Авторка: Злата Ковтун
Олексій Бессарабов — український журналіст, аналітик і офіцер запасу Військово-Морських Сил України. Він є політичним в'язнем Кремля, засудженим до 14 років позбавлення волі за сфабрикованими обвинуваченнями у справі так званих «Кримських терористів».
Народився 5 грудня 1976 року в селищі Крестці Новгородської області. У 1977 році разом з родиною переїхав до Севастополя. Закінчив Севастопольський військово-морський інститут імені П. С. Нахімова за спеціальністю «ракетно-артилерійське озброєння надводних кораблів». Проходив службу у ВМС України у званні капітан-лейтенанта, та згодом звільнився з армії за станом здоров’я.
Після демобілізації здобув другу вищу освіту — ступінь магістра журналістики в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Працював кореспондентом в інформаційному агентстві «Главред», публікувався під псевдонімом Олексій Стрелецький у виданнях «Судноплавство», «Чорноморська безпека», «Дзеркало тижня». З 2009 року обіймав посаду заступника головного редактора часопису «Чорноморська безпека» та був експертом центру сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону «Номос». Його аналітичні матеріали часто стосувалися проблематики Чорноморського флоту рф та безпеки в регіоні.
9 листопада 2016 року Бессарабова затримали російські силовики в Севастополі за звинуваченням у підготовці диверсії на «об'єктах військової інфраструктури і життєзабезпечення півострова». Під час слідства його катували з метою отримання зізнання. У квітні 2019 року чоловіка незаконно засудили в рф до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму та штрафу в розмірі 300 000 рублів. Його ув’язнення стало частиною хвилі переслідувань кримських журналістів після окупації півострова.
Справу Бессарабова активно підтримують правозахисні організації, зокрема «Кримська правозахисна група», ZMINA та «КримSOS». Вони постійно наголошують на незаконності вироку, ведуть інформаційні кампанії і звертаються до міжнародної спільноти з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів Кремля. Завдяки зусиллям цих організацій ім’я Олексія залишається у фокусі громадської уваги.
Ельвіна Сеітбуллаєва. Репортерка
Авторка: Крістіна Павлова
Ельвіна Сеітбуллаєва — кримськотатарська журналістка, продюсерка та репортерка, яка понад десять років висвітлює події в окупованому Криму. Вона працювала з провідними українськими медіа, зокрема з телеканалом «МИ — Україна», «Крим.Реалії» та ТРК «Україна». Її репортажі та документальні проєкти стали важливими джерелами інформації про життя кримських татар під російською окупацією.
Ельвіна народилася та виросла в Криму. Вона з дитинства була свідкою складної історії свого народу. Після окупації у 2014 році вона залишила півострів, але не припинила боротьбу за права кримськотатарського народу. Її журналістська діяльність стала формою спротиву та способом донести правду про ситуацію на півострові до широкої аудиторії.
Одним із ключових проєктів стала документальна стрічка «Тиха депортація» (2024), присвячена вимушеному виїзду кримських татар під тиском російської влади. Фільм отримав золоту нагороду на New York Festivals TV & Film Awards у номінації «Права людини» у 2024 році. У створенні стрічки Ельвіна виступила як продюсерка. Зйомки проходили в Польщі, Німеччині, Бельгії, Туреччині, Україні та в окупованому Криму.
Зараз Сеітбуллаєва продовжує документувати порушення прав людини, зокрема випадки переслідування активістів, журналістів та звичайних громадян у Криму. Її репортажі часто стають єдиним джерелом інформації про події на півострові, які замовчуються або спотворюються в російських ЗМІ.
Микола Семена — незаконно затриманий кримський журналіст
Авторка: Софія Денисенко
Фото: Микола Семена прибув до Києва після увʼязнення.
Микола Семена — кримський журналіст, оглядач «Крим.Реалії», заслужений журналіст України, член Українського ПЕН-клубу та Національної спілки журналістів України з 1988 року. У професії понад 50 років: за цей час працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму.
Микола Семена народився і виріс в Україні. Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка у 1976 році. Працював у регіональних ЗМІ Чернігівської та Запорізької областей, понад три десятиліття — у Криму.
У різні роки співпрацював із виданнями «Известия» (у радянський період), «Дзеркало тижня», «День» та низкою українських і міжнародних медіа. У 2014–2016 роках був оглядачем проєкту «Крим.Реалії».
У 2017 році був засуджений підконтрольним росії кримським судом до 2,5 років умовно з забороною публічної діяльності. Його справа отримала широкий міжнародний розголос. Цю справу визнали політично вмотивованою: її підтримали Європарламент, правозахисні організації «Меморіал», «Агора», та понад 30 європейських ініціатив.
Микола Семена автор книжки «Людина, яка перемогла сталінізм» (про Мустафу Джемілєва), а також «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014–2016 рр.», яку у 2018 році переклали англійською.
Нагороджений орденом «За мужність», лауреат премії імені Івана Лубченка, премії імені Павла Шеремета (Форум громадянського суспільства Східного партнерства), відзнаками Верховної Ради та Президента України, а також премією «За журналістику як вчинок» Фонду імені Сахарова (росія).
У лютому 2020 року виїхав з окупованого Криму та відновив співпрацю з «Крим.Реалії».
Микола Семена — український журналіст, засуджений у Криму за проукраїнську позицію. Його справа визнана політично мотивованою. Лауреат численних нагород, автор книжок про Крим та Мустафу Джемілєва.
Олена Юрченко — радниця економічної Ради безпеки України, кримська журналістка і редакторка
Авторка: Софія Денисенко
Олена Юрченко. Фото: НСЖУ
«В окупованому Криму незалежні голоси змушують мовчати або вигнати з півострова, а критика прирівнюється до криміналу»Олена Юрченко — журналістка, редакторка «Крим.Реалії», радіоведуча й викладачка. Має понад 15 років стражу, зараз працює на перетині репортажу, історичної пам’яті та документування життя окупованого півострова.
Олена народилася народилася та жила в Керчі, де тривалий час працювала журналісткою на місцевих радіостанціях. Після окупації Криму в 2014 році залишила півострів, відтоді в Києві.
З 2014 року — редакторка проєкту Крим.Реалії, одного з найвпливовіших українських медіа про Крим. Веде авторську програму «Міські історії» на Радіо Крим. Реалії — цикл репортажів про життя людей в окупації, архітектуру, простір і зміну кримських міст після анексії. Її тексти часто порушують тему змін і викривлень культурного ландшафту Криму.
Олена — авторка низки аналітичних публікацій про міжнародну реакцію на окупацію півострова, політику рф у Криму та медійний спротив. Її матеріали вирізняються глибоким контекстом, точністю та емпатією до героїв.
У 2016 році брала участь у програмі UMPP (U.S. Media Partnership Program) — професійному обміні з американською радіостанцією KSGF у Спрінгфілді, штат Міссурі. Цей досвід посилив її навички міжнародної комунікації та радіоформатів.
Зараз Юрченко викладає в Інституті журналістики КНУ ім. Шевченка, на кафедрі мультимедійних технологій і медіадизайну. Також є співавторкою посібника «Інформаційна азбука для неурядових організацій».
Осман Пашаєв — тележурналіст, медіаменеджер, громадський діяч
Авторка: Злата Ковтун
Осман Пашаєв. Фото з відкритих джерел
Осман Пашаєв — український тележурналіст кримськотатарського походження, медіаменеджер та громадський діяч. Він відомий своєю активною позицією щодо захисту прав кримських татар та висвітленням подій, пов'язаних з окупацією Криму.
Народився 23 січня 1977 року в місті Ангрен (Узбекистан). У 1980 році разом із родиною переїхав до Генічеська Херсонської області, а в 1989 році — до Криму. Вищу освіту здобув у Київському економічному університеті імені Вадима Гетьмана за спеціальністю «аудит та бухгалтерський облік».
Журналістську діяльність розпочав ще під час навчання, працюючи ведучим прямих ефірів студії мовлення кримськотатарською мовою ДТРК «Крим». Після закінчення школи новин «Інтерньюз» у Києві працював репортером у студії «12 минут новостей» ДТРК «Крим». З 2001 року мешкав у Києві, працював у новинах «Інтера», на 5-му каналі, НТН, «Вікнах-новинах» СТБ. У 2011 році був спецкореспондентом ТВi. У 2011 році очолив інформаційну службу телеканалу ATR у Сімферополі. У травні 2014 року під час зйомок 70-х роковин депортації кримських татар зазнав нападу з боку представників так званої «самооборони Криму», після чого був допитаний у Слідчому управлінні. Після цих подій Осман залишив Крим. Згодом працював шефом бюро ATR у Туреччині та займався розвитком власного інтернет-каналу «CrimeanOpenCh».
У листопаді 2014 року увійшов до керівництва «Першого національного». Також очолював профспілку «Медіафронт», яка об'єднувала працівників чотирьох загальнонаціональних телеканалів: СТБ, «1+1», «Україна», ТОНІС. У 2023 році Туреччина заборонила йому в'їзд, що викликало обурення серед українських журналістів та правозахисників.
Його приклад і робота стали фундаментом для розвитку незалежних кримських медіа на материку. Сьогодні Пашаєв залишається впливовим голосом, який вимагає справедливості для переслідуваних журналістів та активно співпрацює з правозахисниками.
Алім Алієв. Фото:
